ЯКОСЬ НА УРОЦІ ГЕОГРАФІЇ

Сонце хмара затулила,

Всі казали: «Буде злива».

Горобці чогось сварились

І, як хлопці наші, бились.

Всі дерева майже голі,

Щось Юрка нема у школі.

Де ж ти літо?

Неба просінь…

Було сумно, була осінь.

Ганна Львівна щось питала,

Хлопці їй відповідали.

Я сидів, в вікно дивився.

Раптом стук.

Юрко з’явився.

Дуже чемно привітався,

Клас ураз заусміхався.

Юрчик вибачився тихо,

Хоче сісти. Та от лихо.

Ганна Львівна мружить очі

Й пропускать його не хоче:

-Ну чого ти знов спізнився,

Де на цей раз забарився?

Юрчик трохи позітхав,

Посміхнувся і сказав:

-Були з татком на Байкалі.

Ох і кльово, щоб ви знали!

-Та невже? Ну розкажи.

Де це, як там? Не мовчи.

-Ну … Байкал –

притока Лени,

А впадає в нього Сєна.

Він у штаті Кароліна.

Не глибокий, по коліна.

Але вбрід не перейти –

Там піраньї дуже злі.

І вода там каламутна,

А без неї дуже скрутно.

Хочеш пити, потерпи,

Головне – кокос знайти.

Він брунатний, волохатий.

Полюбляє він ховатись.

Норку вириє кругленьку

І залізе потихеньку.

Ти ж як знайдеш, не кричи.

І не дай йому втекти.

А живуть кокоси стадом,

Новачків приймають радо.

На Байкалі їх привчають,

В себе вдома їх тримають.

Там, як в нас корови й кози,

Молоко дають кокоси.

Дуже лагідні тваринки.

Жаль, я бачив тільки спинки.

Ніжки й мордочку ховають,

Тож я вигляд їх не знаю.

Ще я бачив там пінгвіна:

Біле брюшко, чорна спина.

Цей плазун і крила має.

Мабуть, він таки літає.

-Ну а ще…

-Петренко, досить.

Як земля тебе ще носить?

Йди за парту вже сідай.

І книжок побільш читай.

На перерві у буфеті

Їли з Юрчиком спагеті.

-Женю, слухай, як гадаєш,

Як це вчителька все знає?

Як вона знов здогадалась?

І чого усі сміялись?

Може, де я проколовся?

Або зрадник в нас знайшовся.

Що мені Юрку сказати?

От і стали ми зітхати.

Сумували довго дуже.

Виручай нас, любий друже!

(Цей кумедний вірш-загадку разом зі своєю мамою склали учні Дмитро та Микита Круглови)